Дитина дошкільного віку — це маленька людина з  відчуттям природного відкриття світу, з потре­бою у новизні, тобто у творчості.

 

Вона здатна тво­рити яскраво й талановито, якщо будуть для цього сприятливі умови: дорослі прихильно ставитимуть­ся до найнеймовірніших версій і форм прояву її фантазії.

 

Щоб підтримати дітей у їхніх природних творчих прагненнях і проявах, треба вміти запро­понувати їм такий матеріал, з яким вони зможуть творити й фантазувати. Одним із таких матеріалів може бути музика.

 

Для цього педагог має знати:

 

• види дитячого музичного фантазування;

• етапи розвитку творчої активності дітей.

Педагог повинен уміти:

 

• уникати прямого повідомлення необхідних знань,

• створювати ситуації, які спонукають ди­тину шукати відповіді на запитання, способи діяльності;

• розвивати нестандартне мислення, руйнувати стереотипи.

Зазвичай причиною непопулярності у дітей му­зичної діяльності виступає репродуктивний харак­тер подання їм знань, формування умінь і навичок. Коли педагог прямо навчає дитину слухання, му­зичної грамоти, співу, тобто дає їй певні музичні стандарти, формули, вона лише відтворює почуте, побачене. Суто професійний і репро­дуктивний характер навчання музики аж ніяк не спонукає до прояву природності, самобутності.

Відтак помітно знижується природна творча активність дітей, занурених у вже готовий світ музичних явищ, правил, норм, оцінок, переживань.

 

Розвиткові дитячої творчості за допомогою музики сприяє імпровіза­ція.

 

Вона дає змогу імітувати природ­ність і непередбачуваність самого жит­тя. Імпровізація може застосовуватись у двох напрямах фантазування.

 

Це мо­жуть бути: імпровізація з музичними звуками та імпровізація під музику. В імпровізації з музичними звуками ви­діляють такі види фантазування: темб­ральне, ритмічне та мелодійне. В імп­ровізації під музику виділяють графічний і пластичний види музичного фантазу­вання.

 

Подібні фантазування можна організовувати окремо з кожного виду музичної імпровізації або з кількох водночас залежно від розв’язуваного завдання.

 

Робота проводиться постійно на будь-якому занятті або поза заняттями по 3-5 хвилин.

 

Можна по-різному називати такий вид діяльності; хвилинки фантазування, музична розминка, мело­дійна хвилинка або пластична розминка. Голов­не — визначити мету, яку можна реалізувати в тому чи іншому разі.

 

Дитина проходить три етапи у розвитку своєї творчої активності.

На першому етапі, спираючись на емпіричний досвід, а також інтуїтивно дотримуючись соціаль­них законів і настанов педагога, вона ознайом­люється зі способами фантазування (пошуково-наслідувальний спосіб засвоєння).

 

На другому етапі дитина осягає способи фан­тазування у співтворчості з тими, хто її оточує, а також у процесі індивідуального самовираження (пошуково-евристичний спосіб засвоєння).

На третьому етапі опановує способи фантазу­вання, які допомагають їй самостійно створюва­ти уявну дійсність за допомогою музичних звуків (пошуково-креативний спосіб засвоєння).

 

Завдання педагога — зруйнувати стереотипи, що вже склалися, зберегти природну здатність дитини до активності та, спираючись на музичні стандар­ти, допомогти їй осягнути нові способи творчої ді­яльності з музичним матеріалом.

 

ІМПРОВІЗАЦІЯ З МУЗИЧНИМИ ЗВУКАМИ

 

1.Темброве фантазування

Звуконаслідування найближче дітям дошкільного віку, тож саме з нього й слід розпочинати тембро­ве фантазування. Нехай дитина придумує і виконує за допомогою голосу музично-шумові картинки до будь-яких сюжетів, близьких і зрозумілих їй.

 

Наприклад:«Пташиний двір», «Ми в лісі», «Відпочиваємо біля моря»,      «Ми в зоопарку» і т.д.

 

Тембровому збагаченню звуконаслідування до­помагають спостереження за тваринами і птахами: слухання й відтворення цвірінькання горобців, гуління голубів, криків чайок, квакання жаб, дзижчан­ня джмелів, писку комарів, шуму машин та ін.

 

Опанувавши способи звуконаслідування тварин і птахів, можна переходити до зображення голо­сом звуків, що їх видають навколишні предмети, до відтворення різних побутових звуків: як тече вода з крана, риплять двері, шелестять сторінки книги, дзенькає посуд тощо.

 

А вже потім малі озвучують вигаданих ними персонажів: мову мешканців інших планет, старого корча, сонячного зайчика тощо.

Світ звуків навколо нескінченний, уявні образи — завжди унікальні й неповторні, й можливості голо­су також необмежені.

 

І це дитина може зрозуміти тоді, коли сама пройде шумову і звукову «школу», що поліпшить її слух, виразність тембру голосу у співі та мовленні.

 

 

2. Ритмічне фантазування

 

Відчути ритмічність навколишнього світу дити­на здатна лише отримуючи м’язові відчуття, тому ритмічне фантазування має злитися з пластичним.

 

Відповідну роботу доцільно розпочинати з фантазу­вання на тему власного імені кожного.

 

Наприклад: ритм імені можна озвучити однаковим за кількіс­тю складів плесканням у долоні, з довшим звуком на ударному складі або з коротшим звуком — на останньому.

 

Ускладнення — придумати комусь (за ба­жанням) ритмічне ім’я, враховуючи його ха­рактер.

 

Спочатку діти гуртом обговорюють характер обраної дитини, проте лише з по­зитивного боку. Скажімо, про занадто актив­ного краще сказати, що він упевнений, напо­легливий.

 

Далі діти придумують певний ритм і за мить подають варіанти його ритмічних імен. Ритм імені, визнаний найкращим, ви­конується всіма виразно й музично.

 

Можна також запропонувати малятам до­бирати ритм до різних фраз та віршованих рядків, заздалегідь обговоривши з дітьми характер, настрій, зміст, образи та їхній роз­виток.

 

Можливі й зупинки — паузи — та інші особливості вірша.

 

Ритмічним фантазування можуть бути «ритми-діалоги», де дитина має продовжити виконаний педагогом ритмічний мотив, «підхо­пити» перше або завершальне відбиття, проплескавши почутий ритм і створити власний мотив; або придумати «розмову рук» у парі з педагогом чи однолітком.

 

При цьому важливо, щоб діти відчували спільність ритмічної пульсації, розумі­ли, що кожний створений ними ритмічний уривок є частиною загальної ритмічної картини. Надалі різно­манітні «ритми-діалоги» можна виконувати на шумо­вих та ударних дитячих музичних інструментах.

 

Оскільки центр відчуття ритму міститься в лівій, «логічній», півкулі, то завдяки ритмічному фантазу­ванню розвивається розумова активність дітей.

 

3.Мелодійне фантазування

 

Мелодійне фантазування — найбільш музичне, тому й найскладніше для дітей. Це, передусім, спів.

 

Дітям пропонують придумати мелодійне ві­тання або прощання, наприклад, часто й ритмічно повторюючи слова: «Добрий ранок», «Привіт, при­віт, усім привіт», «Здрастуйте, діти». Ускладнення — придумати варіанти наспіву колисанки, закличного звучання труби, святкового дзвону і т.д.

 

Власне фантазуванням стануть мелодії, придума­ні дітьми до різних образів із використанням різно­манітних штрихів: тембру голосу, сили звука, темпу мелодії.

 

Уявлюваними можуть бути: тварини, люди, явища.

 

Водночас образ обов’язково обговорюється, і мелодія придумується відповідно до його характеру, зовнішнього вигляду, стану, розвитку. Наприклад, за­єць — мелодія жвава, уривчаста, звуки короткі, ритм чіткий; дівчинка сміється — мелодія бадьоро ллється на високих звуках; поривчастий вітер — мелодія по­чинається з низьких звуків і, пришвидшуючись, під­німається до високих, звучить голосно, уривчасто.

 

Спочатку діти імпровізують лише голосом без жодного музичного інструмента.

 

Вже згодом, щоб прикрасити мелодію, підіграють на чомусь на влас­ний вибір. Ускладнення — імпровізації-розповіді ді­тей про себе, про свого друга, про те, як провели вихідні абощо.

 

Музичне фантазування може бути найрізноманіт­нішим. Якщо таку роботу проводити систематично, залучаючи дітей до творчості і співтворчості, ре­зультати будуть досить високі. Діти складатимуть коротенькі мелодії, охоче й виразно виконувати­муть їх голосом та на інструменті.

 

ІМПРОВІЗАЦІЯ ПІД МУЗИКУ

 

1. Графічне фантазування

 

Несвідомі процеси, які відбуваються під впливом навколишніх звуків, мовлення, не керуються люди­ною, але їх можна виразити графічно.

Слухаючи ко­гось по телефону або лекцію, ми мимоволі починає­мо щось креслити, тобто графічно передаємо наше неусвідомлене ставлення до отримуваної інформації. Те ж саме може відбуватися під впливом музики.

«Спонтанне малювання під музику».

 

Дітям пропонують малювати все, що завгодно у час, коли звучить музика. Дають їм для цього олівці, фарби, крейду тощо.

 

Музичний фрагмент має бути яскра­вий, емоційно багатий, але не гучний, не надто швидкий (не більше 60-65 ударів за хвилину), а та­кож нетривалий — 2-4 хвилини, якщо діти малюва­тимуть по завершенні музики, і 7-10 хвилин, якщо малюватимуть під неї.

 

На завершення нехай усі висловляться.

 

Може, хтось розповість якусь історію, а можливо, це бу­дуть своєрідні одкровення, породжені несподівани­ми почуттями.

 

Наприкінці бажано повідомити дітям, як називається твір і хто його написав. Рекомендо­вані музичні твори: «Прелюдія № 8″ Й.С. Баха, «Пре­людія № 4″ Ф. Шопена, «Баркарола» П.Чайковсь-кого, «Пастораль» Ж. Бізе, «Лебідь» К. Сен-Санса, «Сентиментальний вальс» П. Чайковського.

 

2. Пластичне фантазування

 

Чим молодша дитина, тим природніші, пластичніші її рухи. Мимовільна реакція на випадкові або постійні жести, міміку, рухи до­рослих викликає у неї появу рухових стереотипів. Відтак пластичне. У фантазування відновлює природ­ну тілесну гнучкість та виразність.

 

Вправи під музику варто розпо­чинати з рухів усього тіла, корпу­са, ніг, рук, голови. Рухова амп­літуда має бути велика та повна, щоб працював кожний суглоб.

 

Це створює у дитини відчуття краси, гнучкості, виразності, пластичнос­ті свого тіла. Можливі, скажімо,     такі варіанти рухів рук: до себе, від себе, в сторони, вгору, вниз, назад, хвилеподібно, гвинто­подібно, з легкими вигинами в суглобах, як це роблять танців­ниці.

 

Такими ж різноманітними мо­жуть бути рухи для ніг: повіль­ні присідання, розведення ніг у сторони, виразні рухи на паль­цях, пружинні кроки тощо; для корпуса: повороти, «закрутка» тулуба, підняття плечей, рухи в талії, прогинання назад, уперед, в сторони, розтягання бічних м’язів тулуба тощо.

 

Різним рухам, позам, жестам знадобляться образні назви. На­приклад, долоні, повернені до­середини, заведені назад руки, витягнута шия і розслаблений корпус є позою, яку можна на­звати «Добрий пінгвін». Цей етюд добре виконуєть­ся під «Вальс-жарт»                    Д. Шостаковича.

 

Після виконання крупних рухів доцільно запро­понувати дітям вправи на розминку дрібної муску­латури.

 

Це може бути пальчиковий пантомімічний «театр», де діти розігруватимуть коротенькі сценки без звуку. Таким сценкам можна дати назви: швид­кі рухи пальців — «Пурхання метеликів»; обертання передпліччями з нерухомими локтьовими суглоба­ми — «Кумедний Арлекін», хапальні рухи пальців ніг — «Курка на сідалі».

Певним етапом роботи стане імпровізаційний ті­ньовий театр.

 

Тут потрібні ширма з білої тканини (або двоє тримають простирадло), за якою встановлюють досить яскраву лампу. Діти-виконавці по черзі імпро­візують рухами під музику у просторі між тканиною і лампою, показуючи свою «виставу» глядачам. Музич­ним тлом можуть слугувати «Скороминущості», «Сар­казми» С. Прокоф’єва або прелюдії Д. Шостаковича.

 

За умови систематичної роботи вдало розігрува­тимуться дітьми за допомогою рухових імпровіза­цій музичні твори Р. Щедріна «Пустотливі частівки», С. Прокоф’єва «Казочка», окремі п’єси К. Сен-Санса з «Карнавалу тварин», П. Мусоргського з «Картинок з виставки».

 

ТВОРЧА РОБОТА З ІНСТРУМЕНТАМИ

 

Саморобні музичні інструменти можна використовувати широко й розмаїто. Найперше уявлення про виразність діти одержать , якщо спробують озвучити за допомогою цих інструментів яку – небуть казку, — скажімо «Рукавичка».

 

Виклавши на стіл саморобні шумові інструменти і пригадавши з дітьми персонажів казки, запропонуйте дібрати для кожного з них певний інструмент і домовтеся, хто яку партію виконуватиме. Інсценування казки су проводитиметься відповідними шумовими звуками.

 

Наприклад :іде дід по снігу – використовується пластмасовий маракас; прибігла Мишка – шурхунчик; стрибає Жабка –йогуртова коробочка з розрізаним денцем; прибігає Заєць – ксилофон (вільна спонтанна гра); Вовк –кастаньєти; суне Ведмідь – барабан із великої бляшанки; прибігає Собака –деревяна коробочка з підвісною кулькою в середині; звірі розбіглися – спільна гра на всіх музичних інструментах.

 

Спонтанні ігри з музичними інструментами можна проводити також із диригентом. Діти беруть інструменти, розподіляються на групки (тембри) і стають або сідають навколо нього: він показує , яка група має грати.

 

Це може бути чергуванням рівної метричної гри на саморобних інструментах або гра спонтанна, аметрична , голосна або тиха.

 

Диригент визначає характер музикування, вигадані нам рухи для звукового озвучення можуть бути різноманітними: головне, щоб діти розуміли – метрично чи спонтанно треба грати. Для одночасної гри всіх інструментів разом використовується особливий знак – «тутті».

 

Цікавою формою творчої роботи із саморобними музичними інструментами є одночасний спонтанний звуко – шумовий супровід виконуваного на фортепіано яскравого образного музичного фрагмента.

 

Діти спочатку прослуховують твір, а потім їм пропонують імпровізувати акомпанемент. При цьому зауважують, що шумовий акомпанемент має «прикрасити» музику, відповідати їй за звучанням, а не забивати її.